На початку ХХ століття традиційні форми мистецтва, такі як реалізм і романтизм, вже не могли передати всіх реалій нового життя. Як вдало висловився іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет, нове мистецтво стверджувалося на «абсолютному запереченні старого». Для позначення цього періоду культури, а також сукупності нових течій у мистецтві, що проіснували з кінця XIX століття і , принаймні, до 50-60-х років XX століття більшість дослідників використовують поняття «модернізм».Модернізм – це загальна назва для літературних напрямів і течій ХХ століття, яким властиві спроби відобразити нові явища життя суспільства за допомогою нових художніх засобів. Модерністи, на відміну від реалістів, відстоювали особливу місію художника, здатного передбачати шлях розвитку нової культури. Реалістичні засоби виразності є, на їх думку, застарілими і недостатньо переконливими, щоб передати душевний стан людини, що опинилася наодинці з проблемами в цьому ворожому світі.Разом з тим, американський вчений Джон Міллер підкреслював, що «модернізм можна вважати бунтом проти «реалізму», але не проти «реальності». Модерністи проголошували цінність і самодостатність окремої особистості, шукали особливі художні засоби для відображення всього комплексу суперечностей ХХ століття. Їм не властиві були звернення до існуючої дійсності, разом з тим вони відкидали і романтичний відхід від життєвих реалій, їх не цікавив предметний світ, вони були захоплені «створенням нової дійсності» і, чим більше вона була неправдоподібна, тим більш визначною вона виникала в уяві модерністів. У творах модернізму реальність знаходила своє втілення за допомогою нових художніх прийомів, наприклад, таких, як «потік свідомості», який безпосередньо передає процес внутрішнього мовлення персонажа під час його зіткнення з дійсністю, або «монтаж» , який, як в кінематографі, заснований на з'єднанні різноманітних тем, образів та фрагментів і є способом пізнання світу.Серед перших представників модернізму у світовій літературі були ірландець Джеймс Джойс, француз Марсель Пруст і австрієць Франц Кафка . Їм належить ряд важливих творчих відкриттів, на основі яких пізніше стали з'являтися цілі літературні напрями і течії. У поезії першої половини ХХ століття відбувалися ті ж зміни, що і в прозі. Поетичні експерименти іспанця Федеріко Гарсіа Лорки, француза Поля Елюара, англо-американця Томаса Еліота, австрійців Георга Тракля та Райнера Марії Рільке, чеха Вітезслава Незвала, поляків Юліана Тувіма і Константи Галчіньского, а також багатьох інших, сприяли змінам художньої форми лірики.Під впливом синтезу різних видів мистецтв поезія ставала все більш витонченою. Як втілення давньої мрії багатьох поетів, музикантів і художників про синтез мистецтв з'являлася і фігурна (візуальна) поезія. Французький лірик Гійом Аполлінер навіть придумав для таких текстів особливий термін – «Калліграмма» (від грецького Кallis – красивий і gramma – написання). Поет проголошував: «Калліграмма – всеосяжна художність, перевага якої полягає в тому, що вона створює візуальну лірику, яка до цих пір була майже невідома. Модернізм як мистецтво таїть у собі величезні можливості, вершиною його може стати синтез музики, живопису, літератури». Таке оформлення тексту, на його думку, необхідно, «щоб читач з першого погляду сприймав весь вірш цілком, подібно до того, як диригент одним поглядом охоплює нотні знаки партитури».Прагнучи проникнути в підсвідомість суспільства, митці-модерністи більш усього тяжіли до суб'єктивізму, образу-символу, зашифрованому представленню своїх творів, активно використовували вільну форму своєї творчості.