Своєї повної жанрової комплектності українська література набуває в період кінця ХVІ – початку ХVІІ століть. Починаючи з першої чверті ХVІІ століття, у ній представлені поряд із епосом лірика та драма. Прикметно, що перші зразки відродженого слов’янського віршування мають яскраво виражений елітарний характер, – це опис і тлумачення родових гербів, панегірики, епітафії, надгробні плачі й ін. Вірш Г. Смотрицького на герб князів Острозьких у «Острозькій Біблії» (1580–1581) є першим зразком книжного віршування в українській літературі. Тож жанр геральдичної поезії потребує особливої уваги, зважаючи на роль і вагу гербових віршів у літературі епохи бароко.