— Боже, — каже, — милостивий, дай чого їсти, бо пропаду з голоду.
— А чого тобі їсти? — каже Бог
— Чого дай, то дай.
— Отам на луках пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, оту й з’їж.От вовк мерщій од Бога — трюх—трюх — так біжить! Та до кобили:
— Здорова була, кобило. Казав Бог, щоб я тебе з’їв
— Що ж ти таке, що ти мене будеш їсти?
— Вовк! — каже
— Та брешеш, — собака
— Їй—богу, — каже, — вовк.
— Ну, коли ж ти вовк, то з чого ж ти починатимеш мене їсти?
— А з голови.— Е, вовчику, — каже, — вовчику. Коли вже ти наважився мене з’їсти, то починай з хвоста. Поки доїси до середини, — а я все буду пастись, — та й доситішаю. Тоді ти й закусиш ситеньким
— Чи так, то й так, — каже вовк.