У швидкоплинному русі життя одне покоління змінює інше. Коли людина втрачає життєву активність, суспільство втрачає до неї інтерес. Поступово її відтісняють туди, де вона залишається наодинці з собою. І це не навмисна жорстокість, це — звичайнісінький закон буття, осмислити який, а тим більше змінити його неможливо через брак часу, через прискорений ритм життя, зрештою — через природний егоїзм молодого покоління. Американський письменник Е. Хемінгуей спробував докричатися до людства, зобразивши старого рибалку з морського узбережжя. Якщо ми подивимося на людину і порівняємо її з іншими живими істотами, то побачимо, наскільки слабкою і жалюгідною є людина на перший погляд. Вона значно слабкіша практично всіх диких тварин і в очній сутичці з ними швидко загине. Людське тіло швидко втомлюється, стрімко зношується. Всі ми потребуємо нормального харчування та регулярного сну, а без цього вже незабаром втрачаємо всі сили і вмираємо. Однак все це – поверхнева оцінка. Насправді все трохи інакше. Людина не дарма стала самою сильною і могутньою істотою і практично підпорядкувала собі природу. Ми знаємо безліч прикладів, коли людина демонструє дивовижну силу і витримку. Як правило, такі випадки відбуваються в екстремальних ситуаціях. Якщо людина чогось шалено хоче, шанси отримати це стрімко зростають. Подібний приклад ми бачимо в повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море». Скільки себе пам'ятає старий Сантьяго, він все життя ловив рибу. Він знає море як свої п'ять пальців, він знає живий світ моря і почувається у ньому, як на землі. Але рибалка постарів, поховав свою дружину. Постаріло разом з рибалкою і його рибальське обладнання. Латане мішковиною вітрило нагадувало рибалці про старість. Старий прекрасний тим, Що він при всій своїй мудрості, не втратив і цю дитячу безпосередність, вміння дивуватися. Старий міркує про сенс життя всього сущого, про користь всього, що робить людина, про згубність його діяльності, про суворість природи і необхідності любити життя і світ. Ми бачимо, як у його міркуваннях йде невпинна боротьба між вірою в людину і розчаруванням у ньому. Сенс цієї боротьби - не формулювання готових істин, а утвердження сили духу людини, що замислюються про суперечності і у власній душі, і в світобудові. Повість «Старий і море» - Історія людської мужності, непохитної волі і сили духу.