Вулиця з мого дитинства наповнена теплом та розумінням. Сусіди були часткою сім’ї, завжди пригощали дітей смачними пиріжками, яблуками та грушами. Цей смак назавжди залишився зі мною, то був найсмачніший обід.
Цілий день багато дітей збиралися на вулиці та грали в різні активні ігри. Всі бігали поміж домів і вже складно було розпізнати де чия дитина. Це була велика спільна родина. Часто всі діти виносили з дому старі речі та одежу та будували з них халабуди. Це заняття було дуже цікаве, кожен заселявся в свою домівку, розподілялися домашні обов’язки. Так відображалася модель сім’ї, переносилися характери батьків на певні персонажі.
Сьогодні в період розвитку комп’ютерних технологій важко вже уявити сучасну дитину без мобільного телефону чи комп’ютерної техніки. Нажаль активні ігри вже не користуються такою популярністю як раніше. Та вулиця дитинства у кожного своя, але вона обов’язково пов’язана з теплими почуттями, безтурботністю та абсолютним щастям.
Вулиця нагадує близьких друзів та ніби повертає в той час, коли життя манило своєю загадковістю та так хотілось стати дорослим. Безумовно вулиця де я виріс існує і сьогодні, але це вже інше місце, реальне і не з моїх фантазій.