Ніколи раніше не малював Тарас олією. Звик до акварелі, виходило непогано.А що як спробувати написатиолією автопортрет? Кажуть, самого себе малювати важко. Ніби й знаєш себе добре, а спробуй передати на полотні свій характер, настрій, показати усе, що в тебе на душі...
Тарас відчинив навстіж вікно, поставив біля себе велике дзеркало. Пильно й прискіпливо почав роздивлятися кожну рисочку свого обличчя, ніби бачив себе вперше.
Зробив підмальовок, тоді узявся за пензлі. Невдовзі з темного овалу полотна виступило бліде й змарніле юнацьке обличчя. Тарас нещодавно перехворів, тому очі глибоко позападали, вилиці виступали чіткіше.
Глибока втома зачаєна у невеликих темних очах юнака. Різкою зморшкою перерізане високе світле чоло. Гірко переломлені вуста. Безрадісний вираз застиг на блідому обличчі.
Тарасові — двадцять шість. Лише два роки минуло, як він викуплений з кріпацтва. Та мучаться у рабстві сестри й брати. Скільки кривди й горя навкруги!
Стрімкий поворот голови, енергійний рух портретованого назустріч глядачеві засвідчує силу духу й незламність. Адже вийшов уже перший Тарасів «Кобзар». Уже відчув юнак у собі силу таланту поета, а тепер ось перед мольбертом і художника!
Робота посувалася швидко. Тарас малював натхненно й упевнено. Тоді поклав пензля, відступив від портрета й почав пильно роздивлятися самого себе.