Вона — у кузні, де нетерпеливоу перегони грають молотки,у верболозі, сплетенім примхливо,що червоніє тихо край ріки.Вона — в душі, що рветься у дорогу,у пісні, що не здатна вже мовчать;вона — в очах, що чорно і вологовона в останній заметілі сниться,її угадуєш по довшім дні.Вона — в бруньках блискучих на каштані,в снігу рудому, у струмках брудних,що чистим сріблом грають у тумані,мов бруд ніколи й не торкався їх.Вона — у краплях, що спадають дзвінкоіз голих віт, які стрясає птах,вона — в підсніжній зелені барвінку,в сережках на березових гілках.Вона — у кузні, де нетерпеливоу перегони грають молотки,у верболозі, сплетенім примхливо,під білою хустиною блищать.