Жив був протий олівець. Одного разу зустрів він красиву ручку. Вона бу
ла рожева і блискуча. Підійшов олівець до ручки і каже:
- Давай товаришувати!
- Не хочу, – відповіла ручка. Ти такий простий, а я блискуча і красива.
Засумував
олівець і пішов своєю дорогою. Раптом він помітив, що на дорозі щось
блищить. Підійшов ближче і побачив, що це калюжа рожево-бличкучих
чорнил, які залишила після себе красива ручка. Він осунувся в цій калюжі
і теж став красивим. В цей час проходила та сама ручка. Вона побачила
красеня олівця і сказала:
- Давай товаришувати!
Олівець
погодився. І стали вони ходити разом, гратися, веселитись. Одного разу
на прогулянці вони попали під дощ. Чорнила з олівця змились, він став
простим. Ручка розсердилась на олівця, і пішла від нього. Після цього їй
зустрілись інші красиві олівці та ручки, але ніхто не хотів з нею
товаришувати. Вони відповідали нашій Ручці, що вони красивіші за неї.
Ручка засумувала. Вона побачила простого олівця, попросила у нього
пробачення і запропонувала:
- Давай будемо вірними друзями!
Олівець теж попросив пробачення за брехню. І стали вони жити в красивому пеналі. Так закінчилась казка.