Половецькому юнакові про рідну землю
нагадало чарівне степове Євшан-зілля. Українці, які не зі своєї волі
ставали вигнанцями, розлучалися з рідною землею, брали з собою у далеку,
часто важку дорогу те, що могло нагадувати про батьківський край:
вишивані рушники і сорочки, насіння чорнобривців та інших квітів.
Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопису про те,
як князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина
половецького хана, М. Вороний створив цілком оригінальний художній твір.
Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Києві. За гарну вроду
хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і
батька. Але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв
і, врешті, спорядив до Києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця,
нагадати, де його земля. Але умовляння не діють, навіть пісні (ані про
волю половецьку, ані материна колискова!) не справляють враження на сина
половецького хана.