Бальзак – справжній майстер створення колоритних образів. Герої його творів яскраві, непересічні, а їхні вчинки змушують замислитись над прочитаним.
Саме таким є образ Гобсека з однойменної повісті. Стверджувати, що Гобсек любив гроші, – замало. Пристрасть до накопичення у старого була настільки сильною, що він присвятив цій справі майже все своє життя. Це один бік характеру персонажа. А от інший ще більш вражаючий.
Перед читачем постає людина, яка за своє життя багато бачила і пережила, зробила висновки і твердо дотримується власних принципів, якими б жорсткими вони не здавалися.
Гроші заради грошей перетворюють людину у свого раба, позбавляючи її інших інтересів. Черствіє душа, а життя проходить осторонь. Саме це ми і бачимо на прикладі героя Бальзака. Він не користується тими благами, які може забезпечити статок, навпаки, у очі впадає невибагливість його побуту. Така ж убога і душа скнари. У нього безліч ворогів і немає друзів, симпатій чи прихильності.
Гобсек зумів поєднати у собі, здавалось би, непоєднуване – скнарість і мудрість, ницість і піднесеність.
Не може не викликати поваги життєва філософія старого: подачки не змусять бідняка працювати, даючи милостиню, ти заохочуєш жебрацтво, а плюндруючи розбещеного вельможу, тим самим підвищуєш моральність. Гобсек бачить, як живе знать: у лицемірстві, марнотратстві і грі у благодійність. Головний герой не сприймає такий стиль життя. І тому він, принаймні, чесний.
Кожен з нас сам обирає свій шлях. Я не можу засуджувати Гобсека. Адже автор не вказав, що багатства ці здобуті шляхом крадіжок чи розбою. Ніхто не змушував людей позичати гроші у здирника і скнари, вони робили це добровільно.
Я можу лише пожаліти бальзаківського героя. Маючи те, до чого прагнула його душа, він не справляє враження щасливої людини. Його радість – однобока і дрібна, а життя – жалюгідне. Для чого він живе? Кому дістануться статки після його смерті? Тим, кого він принижував і над ким потішався.