Сон в Різдвяну ніч
Ось і наступило довгоочікуване свято - Різдво.Усі прикрашають ялинку,сміються,святкують...А у маленької сиротки Маринки нема нічого - ні прикрас,ні вогників,ні ялинки.Вона лише сумно поглядає на сусідні будинки,де так голосно хтось сміється.Маринка лише зітхнула гірко,та й пішла прилягти.
Лягла вона на ліжко старе - та й заснула.Адже трудилася весь день.Для неї нема свята,нема для неї радощів...
Ось спить дівчинка,і снится їй,наче разом з батьками вона ялинку прикрашає,а до неї в гості інші діти приходять - з подарунками.Ось посідали всі за стіл,а там страви такі,що їх Манинка і не бачила ніколи.Почали рахувати:один,два,три,чотири...
Коли вже дійшли до одинадцяти,то дівчинка прокинулась.Був ранок,ясно світило сонечко у старі шибки.Дивиться Маринка - і очам своїм не вірить:посеред її кімнати стоїть ялинка,не велика,але пишна,прикрашена різнимі іграшками,а під нею - подарунки...
Дівчинка спочатку здивувалася дуже,а потім зраділа.Виглянула на вулицю,подивилася на сусідній будинок - там,на дворі,стояв старий дід Іван.Він дивився на Маринку і чогось посміхався.І чого це він так посміхається?