Колись гуляючи у лісі я наткнулася на лисеня. Воно було гарне і водночас загадкове. Я спокійно підійшла до нього. Але він не злякався. Із свого портфеля я дістала шматочок мяса і дала лисеняті. Потім я відійшла від нього щоб воно спокійно поїло.
Воно таке, ну таке гарне. Риженьке із білим накінечником хвоста лисеня мало доволі гарну "мордочку". Чудовий носик, а ці прекрасні "вусики" як в котика.
Поївши мале підійшло до мене, потерлося об мої ноги.
-- Ти довго будеш там? -- сказала мама яка щойно вийшла з хати шукати мене.
Лисеня злякалося і непомітно побігло у лісові хащі. Цю історію я розповіла мамі за вечерею. Вона сказала що я вчинила правильно з риженьким дитинчам.