Одного теплого весняного ранку прокинулась вiд довгого сну кульбабка. Вона подивилася на свiт i сказала: "Ой, яке гарне небо, якi гарнi лiси та якi гарнi квiти ростут навколо меня! А я звичайнiсiнька кульбаба, не бiла як ромашка, не рожева як троянда i навiть не синя як ногiтки!". Засмутилася кульбабка, аж тут прилетiло сонечко i сказало:
–Зате ти як сонце!
–Справдi?– перепитала кульбабка.
–Саме так! Жовтенька, кругленька i така яскрава! Доречi я теж сонечко.
Кульбабцi дуже сподобалися комплiменти сонечка i вони подружмлися. Сонечко кожного ранку прилiтало до кульбаби й вони гралися аж до вечора, а потiм сонечко летiло додому. Одного разу сонечко прилетiло на галявину i не знайшло кульбабки воно почало хвилюватися як раптом його хтось загукав i сонечко побачило свою подругу, але вона була бiла i пухнаста. З тих пiр кульбабка бiльше не боïтся, що буде мати поганий вигляд, а сонечко називаэ ïï хмаркою бо вона бiла i пухнаста.