Майже в кожному художньому творі є присутнім любов і дружба. Порию здається, що без цих двох почуттів добуток буде неповним: воно розповідає про людей, про взаємини між людьми, і неможливо писати тільки про ненависть, не говорячи про любов. Ненависть — теж любов, тільки з негативним зарядом. А говорячи про ворожнечу, не можна не протиставити їй дружбу. Не знаючи зла, не довідаєшся, що таке добро
Споконвіків людство задавало собі питання: що таке любов. Але жоден з мудреців не дав на нього вичерпної відповіді. Так це й неможливо. Кожний повинен відповісти на це питання сам. Поети, письменники в усі століття писали про любов. Любов — це вічна, невичерпна тема. Трубадури, лицарі… Пушкіна, Лермонтов, Блок, Єсенін — при цих іменах пригадуються прекрасні рядки, написані олюбви.
За століття було розказано про різні види любові: любов — страждання (Пушкіна. «Євгеній Онєгін» і «Я Вас любив…»), любов — жертва (Соня в романі Л. Н. Толстого «Війна й мир»), любов — гра, любов — нудьга (все це в лермонтовского Печорина). Любов з великої букви (Булгаков «Майстер і Маргарита»). Цей список можна продовжувати й доповнюватися
Любов — саме незвичайне, загадкове почуття; воно приходить зненацька й іде раптово. По — моєму, дуже точно сказав М. А. Булгаков, вклавши ці слова у вуста Майстра: «Любов вискочила перед нами, як з — під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох. Так вражає блискавка. Так вражає фінський ніж!» Скільки вже написано про любов, скільки ще напишуть! Про неї можна говорити нескінченно, але формули любові немає.
Дружба теж малозрозуміле, загадкове почуття. Іноді із дружби народжується любов. Чому ж ми дружимо із цим, а не з тим? Два чоловіки, знаходячи загальну мову, спільні нтерес, думки, переживання, мимоволі зближаються. Але буває й так, що дружать люди, абсолютно різні, такі, як Євгеній Базарів і Аркадій Кірсанов. Читаючи роман Тургенєва «Батьки й діти», я задавала собі питання: «Що їх зв’язує? Що поєднує?» Відповідь мені підказала вчителька фізики: разнозаряженные частки притягаються. Протилежності сходяться. Підтвердженням тому — Євгеній і Аркадій, Микола Ростов і Борис Друбецкой.
Чомусь майже не пишуть про дружбу між чоловіком і жінкою. Може, уважають це неможливим? Лише в И. Єфремова я зустріла таку дружбу, і те в романі «Таїс Афінська», що розповідає про Древню Грецію. Таїс, знаменита гетера, мала багато шанувальників. Вона любила лише одного — Олександра Македонського, але інші ставали її друзями, готовими вмерти за неї.
Про жіночу дружбу написано ледве більше. Якщо жінки не суперниці, то вони спільниці — так можна зрозуміти майже всі добутки. Напевно, це тому, що більшість авторів — чоловіка. Лише в Л. Н. Толстого я знайшла приклад справжньої відданості дружбі. Князівна Марья, незважаючи на те що їй самої дуже сподобався Анатоль Курагин, відмовляється від нього, довідавшись, що в нього закохана т — 11е Bourienne, її подруга
Іноді, перечитуючи Толстого, Пушкіна або Булгакова, я заздрю, по — гарному заздрю деяким героям: вони радуються, люблять, страждають. Іноді мені здається, що я не зможу так. Я не любила (те, що було, було лише захопленням) і не вмію ненавидіти. У мене не складаються відносини з дівчинами: вони бачать у мені небезпечну суперницю. Єдина моя подруга — жінка — моя мама.