Найпоетичніше народне свято літнього циклу - це свято Івана Купала, з яким пов’язане єднання Людини і Природи. Це час літнього сонцевороту, коли пишно буяє природа, коли розквітає довкілля, коли хлібороби мають короткий перепочинок перед жнивами.Це свято дісталося нам від пращурів і сьогодні ми відроджуємо славні традиції минувшини.Раніше, на всіх кутках села, люди ставили купальські віхи, на яких були заквітчані зелом колеса на жердинах. Також робили Купало - солом’яне опудало, щоб навколо нього співати і танцювати. Традиційно готували вогнище, розкладали його поблизу річки, куди поспішали і дорослі і діти, щоб відчути радість свята, красу обряду. Хлопці закопували на пагорбі купальське деревце - Мариноньку-Купальницю, а дівчата прикрашали її квітами, стрічками, намистом. Поки не розпалили вогонь, водила молодь танки, співала пісні. Аж ось запалало купальське вогнище, щоб усі перестрибуючи парами чи поодинці очищалися магічним полум’ям. Поступово вогнище згасає і дівчата біжать до річки ворожити на вінках. Кожна з них, кинувши вінок на воду, прагне дізнатися що її чекає у майбутньому: одруження з любим, чи з нелюбом, у рідній стороні чи далеко від дому.Опівночі свято закінчується, так що всі розходяться по домівках. А відчайдушні йшли до лісу - шукати цвіт папороті, який за давніми віруваннями приносив щастя.Усе обрядове дійство супроводжувалося піснями, що оспівували шлюб і мрії про щасливе кохання. Ясний місяць, сяючі зорі, духмяні пахощі квітучого літа, мерехтлива річка - усе увібрало дивовижні відблиски купальського вогнища.