Мартин Боруля — головний персонаж
комедiï. Це людина iз заможноï верхiвки села, не заслiплений жадобою
збагачення, не позбавлений рис гуманностi. Однак, це натура, скалiчена духовно
нездоланним прагненням вийти «на дворянську лiнiю». Коли б його спитали, навiщо
йому те дворянство, вiн, певно, не змiг би пояснити як слiд своє дивне бажання.
Мартин — гарний сiм'янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i гроші — все
це у нього є. Виявляється, герою треба дворянського титула, який, на думку
Мартина, зробить його паном.
У своєму домi цей «міщанин-шляхтич» (так
назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянськi
порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку «домашню
перебудову» шляхом до полiтично-правового мiсця в помiщицько-капiталiстичнiй
державi, яке мало дворянство.
Мартин велить своïм дiтям називати себе
не татом, а «папiнькою», а маму «мамiнькою». Вiн довго вранцi вилежується в
лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички
болять боки. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за «образованого чоловiка», сина
Степана мрiє бачити знатним чиновником. Смiшно дивитися, як «правила»
дворянського побуту суперечать традицiйним порядкам сiм'ï Мартина, викликають
нерозумiння i подив членiв родини.
Висмiявши таку поведiнку свого героя,
Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицiй,
ставлення людини до своєï рiдноï землi, свого родоводу, прадiдiвських коренiв,
працi, народних звичаïв. Головне не титул, а вмiння залишатися порядною,
високоморальною людиною у всiх життєвих ситуацiях.