Ліричний герой поезії «Думи мої, думи мої»
У 1840 році вийшла перша збірка творів Т. Г. Шевченка «Кобзар». Містила вона лише 8 поезій, а відкрившися віршем «Думи мої, думи мої», що став заспівом у творчості поета.
Саме його Т- Шевченко вважав програмним, бо роздумував у ньому про завдання поезії.
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері Сумними рядами?..
Свої поетичні твори Шевченко присвячував рідному краю, тому й називав їх по-народному «думами». Сумні ці думи, але правдиві та щирі. їх появу спричинило лихо — тяжке життя народу. Стаючи на тернистий шлях народного співця, поет бачить гірку долю закріпаченого народу. І несправедливість, що існує у світі, викликає у нього думи про те, чому одним судилося щастя, а іншим — тяжка праця, злигодні та горе. Хто винен? Ця думка не дає спокою ліричному героєві поезії.
Він тужить за рідним краєм. Йому гірко, боляче в розлуці з Україною. Він із сумом думає про те, що пропала давня козацька воля, народ стогне у панському ярмі. І за людей поет вболіває.
Кожен рядок містить почуття щирої схвильованості. Вірш сповнений гіркоти, болю, розчарування. Численні питальні речення та звертання надають поезії експресивності.
Свої думи поет посилає на далеку Україну, до простого народу. Адже його думи — як сироти, а сиріт пожаліє тільки бідна людина, яка зазнала немало горя, голоду, злигоднів. Шевченко вірить, що ненька Україна привітає його «діток нерозумних, як свою дитину». І хоч у поезії згадується про смерть — «А я — тут загину» — в ній немає й нотки песимізму. Адже народ безсмертний, а доки житиме він, житимуть у ньому й думи поета.
Вірш «Думи мої, думи мої» передає Шевченкове розуміння ролі поета в суспільному житті. У часи лихоліть поет сумує разом із народом, переживає його горе — поневолення — як своє власне. Тому й стають його думи на папері «сумними рядами». Поет пише не для себе і не для розваги панства: він посилає своїх «дітей» на рідну Україну, до знедоленого, пригнобленого царизмом та кріпаччиною народу.
Вірш належить до громадянської лірики. У ньому передається не лише сум та туга, а й могутня сила народу. Глибокий ліризм твору та його пісенність приваблювали багатьох композиторів. Музику до нього писали С. Воробкевич, Я. Степовий, Є. Козак