Немає на світі людини, яку хоча б один раз в житті не зворушила до
глибини душі чарівна казка. Немає дитяти, якого б не підкорила
задушевністю і веселістю, наївністю і мудрістю народна казка.
Казки різних народів глибоко національні, хоча в багатьох зустрічаються
одні і ті ж казкові сюжети. Ці казки є дивним символом єдності народів і
їх духовного зв'язку. Народна казка – невичерпне джерело життєдайної
мудрості, з якого письменники черпають натхнення, створюючи свої
авторські казки.
Казка для дитяти, перш за все, засіб пізнання світу, спосіб активного
світогляду. Казка учить яскравим і сильним людським відчуттям, вона
пропонує дорогу, на якій можна знайти своє щастя. Дитяча література
потребує безкорисливого ширяння духу, що живе в казці.
Мудрі казки пишуться не лише для дітей, але і для дорослих, в яких
залишилася дитяча душа, не задавлена тяготами дорослого життя. Дорогі
батьки, бабусі і дідусі, читайте мудрі казки разом з дітьми, не жаліючи
зусиль і часу читайте казки вголос. Як в старий добрий час, коли не було
ні радіо, ні телебачення, дорослі читали дітям добрі казки, вводячи
своїх чад в доросле життя з допомогою і під захистом чарівних сил.
Дитинство не проходить, не зникає з души назавжди, а хіба дитинство і
казка — це не єдине ціле,і непорушне!? Значить, казка пустила вічне
коріння свої в душу і живе в ній тиха, боязка і непомітна. Лише інколи
засіяє, коли про неї говорять або нею ж лікують серце утомлене. Або,
дитячі очі запаляться, подібно до зірок і запитають, замолять казку
прийти, заспівати свої чарівні пісні голосом що відродився, не боязким і
таким, що таїться, а що відкрився сміливо назустріч тому, що просить. А
буває — про неї і не забувають, є ж душі чисті, казкові — це притулки
для казки-чарівниці, в них — вона хазяйка, все по її, казковому смаку,
влаштовано.