У період XV—XVI ст. в українському суспільстві формуються верстви, що мають — свої привілеї, юридично закріплені права й обов’язки.
Верхівку українського суспільства становила шляхта, формування якої продовжувалося до XVI ст. Це був замкнутий привілейований стан, представлений династіями Острозьких, Вишневецьких, Збаразьких, Коредьких та ін.
У суспільстві роль шляхти визначалася наявністю великої земельної власності.
Дрібна шляхта володіла вотчинами, мала право приватної власності. Проте частина дрібних шляхтичів за право володіння землею мусили нести військову повинність.
Особливу роль у житті українського суспільства відігравало духівництво, яке не підлягало світському суду. Священиків судив Суд єпископа. Духівництво було численним і складало майже десяту частину населення. Воно поділялося на дві категорії: біле (світські священики) і чорне (ченці й черниці). Багато українців шукали розраду в церкві, що стала центром громадського життя.
У період перебування українських земель у складі Литовського князівства православна церква мала великі привілеї.