Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі цього періоду, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що ігнорували етнічну українську територію, мали негативний вплив на розвиток культури.
Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI–XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності, і в Російській державі такими їх уважали. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. Внаслідок того, що імперія цілеспрямовано перетворювала Наддніпрянщину на пересічну провінцію, чимало талановитих українців відчували неможливість проявити свої здібності на Батьківщині та вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Багатьох українських культурних діячів імперські ідеологи абсолютно безпідставно зарахували до представників російської культури. Проте більшість із них, навіть далеко від рідної землі залишалася представниками свого народу, продовжувала своїми працею і творчістю служити Україні. Тому їхні досягнення, хоч і здійснені за межами Батьківщини, належать до української культури.
Перебування під імперською владою спричинило зміни у змісті української культури. Більшість здобутків архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва втратили національні риси і відтепер так чи інакше допомагали звеличувати імперську владу.
Позитивний вплив України на культурний розвиток Росії представники російської великодержавної ідеології намагалися ігнорувати. Уособленням цих поглядів стало твердження російського громадського діяча, Віссаріона Бєлінського, що «злившися навіки з єдинокровною їй Росією, Малоросія відчинила до себе двері цивілізації, освіті, мистецтву, науці...» Такі думки, незважаючи на їхню безпідставність, імперія послідовно обстоювала, пояснюючи характер своєї національно-культурної політики на українських землях.
У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині.
Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище стосовно центру. Внаслідок цього західноукраїнські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю.