Образ Мирослави І. Франко змальовує з великою любовю і ніжністю. Мирослава була молодою вродливою дівчиною, яка рано залишилася без матері і з дитинства знала лише батьківську любов і його турботу. Головне для дівчини – це діяти так, як підказує сумління і серце і завжди бути вірною собі. Саме тому вона не боїться виступити проти батька на боці народу і стає для всіх справжньою патріоткою. Побачивши, що її прагнення врятувати честь батька не приносять результатів і зрозумівши, що шляху до його примирення з народом немає, вона виступає проти нього. Мирослава звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її як дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». З часом Мирослава покохала звичайного селянського хлопця Максима, в образі якого було втілено кращі риси тухольців, кращі риси українського народу.