нікальним явищем у світовій художній
культурі є українська дума. «Терпкими соками суворої і величної історії,
волелюбністю народного серця і незміреною любов’ю до рідної, навпіл
засіяної зерном і кров’ю землі вирощена українська дума, — писав М.
Стельмах, — не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих
вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий
посвист петлі татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана
народжувався наш героїчний епос.
Народжувався він там, де жив, страждав і
боровся український народ: на вселюдних, розколиханих тяжкими звістками
майданах і в орлиних гніздах Запорозької Січі, в турецькій неволі і в
кривавих січах проти чужоземних людоїдів і поневолювачів. Звитяжна
боротьба українського народу проти чужоземних завойовників — це основа
нашого героїчного епосу».
Уперше про думи згадано в хроніці
польського історика Станіслава Сарницького в 1587 р. Термін дума в
польських джерелах уживався на позначення пісні на честь померлого чи
загиблого лицаря. В українському фольклорі дума — це ліро-епічний твір
героїчного або соціально-побутового змісту. Спочатку в козацькому
середовищі думи називали запорозькими або козацькими псалмами,
козацькими притчами або просто притчами, розказами. М. Максимович уперше
назвав твори цього жанру думами.
Появі дум передувала давньоруська
традиція складання героїчних пісень про подвиги князів і дружини. Деякі
дослідники проводять паралелі між думами та давньоруськими билинами, які
мали героїчний зміст і виконувались у супроводі музичного інструмента.
Давньоруські літописи розповідають про виконавців таких творів. У поемі
«Слово про похід Ігорів» згадано про співця Бояна:
Пускав він десять соколів на зграю Прекрасних лебедів, що линули вгорі,
І князеві, чий сокіл найспритніший,
Він пісню попереду дарувив.
Так метафорично відтворено манеру виконання героїчних творів у Київській Русі.