Сторія українського народу містить у собі багато цікавого. Одні її сторінки вкриті таємницями або забуттям, славою і гордістю сповнені інші. Але кожна з цих сторінок обов'язково є невід'ємною часткою великої історії душі українського народу, що завжди славився, як завзятий та наполегливий. Той, хто поважав працю і був знайомий з мистецтвом сіяти, вирощувати, косити, молотити і пекти хліб. Цікаво, що між далекими за значенням словами «життя» і «жито» такий близький зв'язок. Імовірно, що саме в такий спосіб наші предки воздали заслужену хвалу житові-годувальнику, хлібу, без якого справді майже не можливе життя людське. Тому що природою хлібна зернина створена з таким
самим високим натхненням, «у мить щедрого осяяння, яке витрачено нею і на саму людину», як казав В. Яворівський. Мабуть саме тому з прадавніх часів наш народ цінує понад усе хліб, сіль і честь. Д. Прилюк дав цьому таке пояснення: «Хліб — то багатство, достаток, сіль — то гостинність і щедрість, а честь — то людська гідність, за яку предки наші стояли, навіть не маючи шматка хліба, ані дрібка солі».
Ще моя бабуся завжди казала: «Спочатку хліб на стіл ставлять, потім люди сідають».
А ми питали: «Чому?»
«Тому, — казала бабуся, — що в ньому є людська праця, надії, спогади. Буде поганий настрій у хазяйки, що хліб пече, — і за столом усі посваряться. А якщо вона буде лагідна — і хліб буде гарний, і мир у родині».
Ми запам'ятали її слова. І хоч бабусі вже з нами немає, я завжди першим на стіл ставлю хліб, коли ми сідаємо їсти. Бо він є основою будь-якої вечері, сніданку, чи обіду