Жили на Росі, в самісінькому гирлі її двоє молодят – Мил і Лепа. Гарні були такі, що на їхнє весілля всі Боги злетілися з Вирію.
Нерозлийводою їх називали, бо скрізь вони ходили разом, Мил і Лепа. Навіть на полювання. Меткі в стрільбі з лука обоє. Прудконогі – лише Стрибог міг їх наздогнати під час бігу.
Звагою палали їхні очі. І невимовно палкою любов’ю одне одного. Серця мали добрі і ласкаві: свою здобич вони віддавали найперше старим і немічним людям. Їх любили небо і земля, води й ліси, люди й Боги. Сам Троян, Бог-місяць, Бог-тесля, збудував їм оселю там, де нині Хрещатик біліє біля гирла Росі. Сам громовержець просив Мила полювати в Перуновій пущі лютих вепрів, яких розвелось багато і які підривали коріння дубів. І Мил ходив до Перунів. Сам. Без чарівної Лепи, бо в Перунову пущу жінкам ходу не було – громовержець уникав жіночої статі. Тож збирається Мил на полювання в Перуни, а Лепа місця не знаходить. Гайне хоч назирці за своїм коханим. Тоді він побачить, заверне її: не можна гнівити Перуна! Та одного разу невгамовна Лепа таки непомітно прийшла назирці. Та й заклякла за кущем папороті. Бачить, аж страшнющий вепр – як гора! – рохкає і риє замлю, коріння дуба вивертаючи.
Кинув у нього дротик Мил і завмер з мечем під дубом.
Заревів поранений сікач, аж листя посипалося з дерев. Помчав на Мила, наставивши ікла.
Завмерла Лепа. І коли кабан ось-ось мав уже прохромити коханого, вона скрикнула. Мил вчасно відскочив, і сікач загородив свої гострі ікла в дуба. мил блискавичним і могутнім ударом гострого меча відтяв звірові голову.
Бризнула кров на груди мисливцеві.
“Коханий мій, ти живий!” – підбігла Лепа й припала до закривавлених грудей Мила.
“Пташечко ти моя!” – скрикнув схвильований Мил.
Поцілувалися моллодята і… пташками стали. Бо уздрів їх Перун і розгнівався, що жінка ступила в його пущу.
Полетіли Мил і Лепа у світ гострокрилими красивими пташками, що їх роси ластівками нарекли.
Понесли тії пташки червоні мітки на грудях від крові мила і Лепи.
Гнізда в’ють ластівки на людських оселях, бо люди ж – їхні родичі.
І зустрічають росів з далеких походів щебетом. Так само супроводжують душі померлих у Вирій.