Одного разу ми з батьками пішли гуляти у парк. Уранці природа ще спала і навкруги панувала тиша.
Ми вийшли на простору галявину. Там на прив*ялій траві блищали дощові краплини, мов сльози, а над нами пролітали великі кучеряві хмари. Посеред поляни розмістився самотній дуб, від якого доносився стукіт дятла. Поруч з дубом, в опалому пожовклому листі, шурхотіла білочка, в пошуках жолудів. Довкола галявини стояли притихлі берізки. В похмурий день особливо чітко виділялись їх чіткі білі стовбури.
І раз від разу було чути стрекотання сороки-білобоки, яка ніби розказувала про наближення зими. І всю цю красу вкриє пухким білим снігом.