Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців — клен, у росіян — берізка, з в нас. — верба й калина. Правду каже прислів’я: без верби й калини нема України. З давніх-давен наш народ опоетизував калину, оспівав у піснях. Наруга над нею вкривала людину ганьбою.
Не було хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашають. А вже коли достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом — хати, неначе в коралях, червоніють густими намистинками. У народній медицині, очевидно, не було помічніших ліків од застуди, ніж калиновий чай. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце молодої. . Кущ калини біля материної хати. Це не лише окраса, а й глибокий символ. Це наш духовний світ, наша спадщина.
Кущ калини опредметнює і красу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска? Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, а ще гірше — коли викорчував — ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може подарувати лише сопілка з маминої калини. Це є текст .