В наших лісах є багато птахів, які допомагають нам боротися із шкідниками. Ми створюємо всі умови для їх розвитку. В окремих місцях, де ці пташки перебувають, менше проводимо рубок лісу. Отже, і шкідників тут мало.
Дятли дуже обережні. Тільки почують десь шум, зразу притихають. Вони швидко стрибають по стовбуру, наче досвідчений лікар, постукують по корі дзьобом, визначаючи за звуком, де є шкідники.
Знайшовши потрібне місце, вмощуються на дереві і починають свою "роботу".
Придивімося до цього дивного птаха. Головною "візитівкою" його все ж є дзьоб – довгий, сильний, схожий на долото. Ним птах взимку лущить шишки ялини та сосни. Дзьоб часом слугує йому "музичним інструментом": навесні він вибиває ним на дебелій гілці барабанний дріб. Ну і, звичайно, дзьоб – це інструмент, за допомогою якого птах добуває зі стовбурів та з-під кори комах-короїдів, – говорять досвідчені майстри лісу. – Птах не просто знищує, а й дістає їх, звідки жодний інший птах не спроможний це зробити.
Іноді на одному дереві накопичується по кілька десятків тисяч жуків. Тож, якщо вчасно не нагодиться дятел, дерево загине.
Однак, яким би довгим і сильним не був дзьоб, комах ним не схопиш, навіть діставшись їх кубла. Адже деревина на той час уже пронизана вузенькими довжелезними "тунелями", прокладеними точильниками.
– Тут вже на допомогу птахові, – уточнюють знайомі лісівники, – приходить язик, який довгий і змащений особливою клейкою речовиною, з гострими твердими зазубринками на кінчику. Як тільки дятел проб'є дірку в оселю жука, просуває туди язик, наліплює на нього або наштрикує на зубринку шкідника, висмикує і вмить ковтає.
Щоб дістатися птаху до жука, доводиться годинами невпинно стукати дзьобом.