З усіх видів народного мистецтва пісня чи не найглибше розкриває багатство душі народу, його творчі сили. Тому при описах того чи іншого народу завжди багато уваги займає питання, яке місце в його духовному житті посідають поезія, пісня, музика, здатність творити духовні цінності. Здавна народна пісня враховується при визначенні історичного обличчя нації, її місця у світовій культурі. Якщо хочете судити про творчу індивідуальність народу, про те, що в нього найпотаємнішого, найціннішого, то найкраще можна досягнути цього, вивчивши його народні пісні. Так говорив визначний французький письменник Ромен Ролан, подібно висловлювалися й інші визначні діячі світової культури...У всіх слов'янських мовах збереглося й живе слово "пісня", яким визначається жанр поетично-музичної масової творчості. Це означає, що термін цей виник у давню епоху слов'янської єдності і зберіг за собою первісне значення аж до сьогодні. Пісню у ті давні часи співали, ведучи хороводи під час гуртової праці, на весіллях, уродинах і на похоронах. Про це маємо згадки в давніх записах іноземних істориків та мандрівників. Іноземці ще до створення Київської держави в описах життя "русинів" звернули увагу на дивну для них рису цих мирних людей: вони за різних нагод співають пісні і дуже опоетизовують навколишню природу — гаї, дерева, рослини, озера. Константин Багрянородний (X ст.) розповідає, що на острові Святого Георгія був священний дуб, "якому руси приносили жертви". У літописних записах є свідчення, що слов'яни поклонялися криницям, озерам, гаям, лісам. Взаємодія між культурами може інтенсивно тривати тільки за умов, коли кожний народ має щось власне, реальне, оригінальне, чого не мають інші і що може доповнити, збагатити світову скарбницю творчого духу людства і цим зміцнити інтернаціональну єдність. Українська пісня почесно виконує цю функцію.