Мій сучасник… Який він? Різний, але загалом непростий. Кажуть, що він надзвичайно практичний, йомубракує духовності. Я із цим цілком згодна. Зустрічаючись зі своїми ровесниками в різних місцях, бачу, чим вони живуть. Більшість мріє про гарне вбрання, престижний виш, а в майбутньому і таку ж професію, високі заробітки, заможного чоловіка чи дружину. З одного боку, в цьому немає нічого поганого, кожна людина заслуговує на гідне життя, але, крім матеріального, є ще духовне. А цього моїм одноліткам дуже бракує. З розповідей батьків знаю, що їхні ровесники писали вірші, читали книжки, з повагою ставилися до дівчат. А тепер? Для чого читати, якщо є комп’ютер? Трудитися над складанням віршів теж не хочеться, а о ставлення до дівчини взагалі не варто задумувавсь. Єдина духовна їжа — це музика. І то часто така, о може викликати у людини не душевний комфорт, радість, а навпаки — агресію. Можливо, не всі зі мною погодяться. Можливо, я перебільшую. Буду тільки рада, якщо це так. Світ теперішній надзвичайно жорстокий. Але є ж люди, які вносять у наше життя спокій, радість, думають не тільки про буденне, матеріальне, а й про вічне, духовне. Я впевнена, що кожен з нас здатний зробити чимало добрих справ на землі й залишити по собі добру пам’ять у нащадків. І це потрібно робити сьогодні, бо, як пише В. Симоненко: