Раніше я думав, що коли у когось горе, то мене це ніколи турбувати не буде. Та одного разу моя точка зору змінилася... Чому? А тому, що сталася зі мною пригода.
У мого сусіда Василя була біда. Помер його коханий дідусь. Він дуже сумував за ним, а я , як і раніше, думав що це мене зовсім не турбує. Але тут ні. Коли Василь плакав, у мене на душі був начіб-то тяжкий камінь. Але, що сталося?Чому мені так сумно? І тоді я зрозумів. Коли горе спідкає когось то не важливо, знайомий він тобі чи друг, а чи зовсім чужа людина. Горе спільне. Коли комусь погано, тобі теж стане тяжко на душі.
І, що ж робити? Тепер - усе зрозуміло! У цей час треба не просто дивитися на те, як комусь погано, а підійти і потішити цю людину. І тоді спільне горе перетвориться на спільне щастя.