Максим Ґудзь — це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої
сили». У дитинстві та юності мав лицарські задатки, прагнув волі,
свободи, і, якби не було зруйновано Запорозьку Січ, став би чи не першим
в ній. Привабливо, із симпатією письменник змальовує Максима в
молодості. Він був щедро обдарований, відважний, кмітливий, розумний.
Свою волелюбну та круту вдачу успадкував від діда. Дід його, запорозький
козак Мирон Ґудзь, вклав у серце онукові думки про волю і людську
справедливість.
Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. У
його крові кипіла воля, прищеплена його славним козацьким родом. Але
замість сили і відваги у його серці оселилось зло: у бійці Максим міг
скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат, а згодом почав
красти і пиячити» аж доки не став отаманом банди. Безумовно, негативний
відбиток наклало на його вдачу перебування в москалях.
Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Коли йому
потрапила до рук «граматка», самотужки опанував азбуку і навчився по
церковних книжках читати. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей,
і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. На прикладі
життя Максима Панас Мирний показав, як служба в царській армії нівечить
людські душі.
Всякими неправдами Максим збагачується і повертається в село
через тридцять років з грошима та «заслугами», з жінкою та донькою. В
Пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком Зграї злочинців, до
складу якої входив і Чщка. Так вольова, порядна людини перетворилась на
вбивцю. Максимів хутір стає пристановищем грабіжників. Морально
зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю — збагаченням. Про
людську подобу нагадувала лише любов Максима до доньки.