Пишу листа, бо зачекалася весни
І надто надокучили тумани,
Бо як у каламуті сивини
Можна розгледіти “вжевесну”…
Зовсім рано
Ще виглядати трав яскравий пласт.
Я захотіла написати все словами
Мене ні простір не обмежує,
Ні час
Чекати весну –
Від душі пишу і прямо.
А під ногами… Все, ну, як завжди
Нам заважають дурні і дороги.
Зими ще не розтанули сліди,
Але мені є зараз не до того.
Бо я виводжу кожну літеру-рядок,
В передчутті дуже простого дива.
У нас усіх є вроджений порок –
Ми любимо, щоб все було красиво…
Я теж.
Не пожалкую теплих слів.
Якщо це може у житті хоч щось змінити.
Пишу листа, бо захотілося весни.
Тієї, що змогла б усіх зігріти…