Жив на одному далекому болоті болотяний цар Прислівник. І був у нього
єдиний син — наслідний принц. Навпаки. Ох, і мороки було цареві з сином!
Бо принц, виправдовуючи своє ім’я, все робив і говорив навпаки.Але —
все по порядку.Служили Прислівникові його піддані: Мокро, Сиро, Гидко,
Брудно, Здуру, Зозла, Абияк, Грязно, Топко, Хлипко та інші.А на краю
болота жив Злий Дух Негеразд і була в нього красуня^ донька Навмисне —
теж не подарунок для рідного батька, а одні лише клопоти Негаразду. Жили
вони, не тужили.Аж ось одного разу заявилася до Прислівника відьма
Сяк-Так:— Біда, царю, велика біда нам! Люди вирішили осушити наше
болото! Де жити будемо? Що робити, Великий Прислівнику?!— Заспокойся,
Відьмо! Знайдемо вихід, щось придумаємо!І вирішив Прислівник послати до
людей свого сина, щоб домовився з ними і захистив рідне болото.—
Збирайся, синку, у далеку дорогу,— напучував цар, будь уважним, як
зустрінеш якого звіра — побажай щасливого полювання, піде дощ —
заховайся, зустрінеш вогонь — залий його водою. Як вийдеш до людей —
вітайся чемно, а головне — нехай не чіпають наше болото…— Добре, тату,—
сказав принц Навпаки і вирушив у дорогу.Але, залишаючись сам собою,
почав з того, що пішов не в той бік, в який радили, довго блукав, а на
біду ще й зустрів Старого Лиса, якому замість побажати доброго
полювання, побажав добре виспатися… За це Лис, хоч і був старим, гнав
принца лісом кілометрів зо три.Дощу, на його щастя, не було, але,
доблукавши нарешті до села, побачив принц багаття пастухів, що пекли
собі на вечерю картоплю, і залив його водою з річки, що текла
неподалік…Люди в селі дивувались і потішались з кумедного,
скуйовдженого, дивно вдягнутого хлопця. Але вислухали його уважно і
вирішили не губити природи і допомогти Навпаки і його народові.Радий та
гордий повернувся принц додому. І було велике свято у болотяному царстві
Прислівника, яке закінчилось весіллям принца Навпаки і красуні
Навмисне. І я там був, і все те бачив, і вам розповів.