Іноді, любов до природи настільки щира, чиста, відкрита, що у таке не сила повірити. Ми механізми природи, ми створені природою. Все життя вона супроводжує нас, живе бік о бік з нами. Можливо не всі люди, які люблять природу, живуть з нею на самоті, але вони все ж намагаються її берегти. І вони є тими маленькими складовими, які турботливо доглядають за нею, це і є любов.
Саме піклування, а не руйнування є особливою формою любові. Сьогодні, як мені здається, доречно було б, якщо у людях саме з міст прокинулись би ці почуття. Бо саме вони найменше це проявляють, не дбають про природу-не дбають про себе. Люди з великих міст, та й з маленьких, що ж там казати, полюбляють смітити на вулиці, ламати гілки, розводити багаття, не встановлювати фільтри на підприємствах. Здається що вони саме не усвідомлюють, що роблять, кому намагаються зіпсувати життя, псують вони його собі у першу чергу. Неодмінно їм потрібно подумати над своїм ставленням, що до природи.
А ось людьми, які бережуть довкілля, встановлюють сміттепереробні заводи, саме вони і ніхто інший є володарями природи і свого життя. Я би назвав(ла) їх гордістю нації, адже у такі часи, скрутні для України їх бракує. Десь їх більше, десь мене. Не будьте байдужими до того місця, де живете, долучайтесь до еко-акцій, дбайте про своє навколишнє середовище!