України, відбиття культурної пам’яті народу, в їх узорах збереглися
прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», символіка червоного
кольору. З літописів відомо, що під час весняних заклинальних обрядів
дерева обвішувались «убрусами». Вишиті на них орнаментальні символи
відповідали заклинальній символіці родючості. Рушник у давнину
відігравав важливу роль, на ньому вишивалися священні язичницькі
зображення. Це були «язичницькі іконостаси», сповнені глибокої архаїки.
Впродовж віків рушникам надавалося важливе образно-символічне значення.
Рушник — у свідомості українського народу наділявся широким спектром
знакових властивостей і саме тому він являє собою значне непересічне
явище духовної культури, будучи етнічним культурним символом України.
Рушники є неодмінними атрибутами народного побуту, весільної
обрядовості, вони застосовуються як традиційна окраса житла. Важливі
події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Мабуть у всьому
декоративному мистецтві немає іншої такої речі, яка концентрувала б у
собі стільки різноманітних символічних значень. У вишивці рушників
знайшли відображення орнаменти, пов’язані з образами добра, краси,
захисту від усього злого на землі. Орнаменти вишивки рушників — це
народна пам’ять про життєдайні сили землі та сонця.
Не випадково Леся Українка, вперше відвідавши в Каневі могилу Великого
Кобзаря — Тараса Шевченка, поклала йому на могилу власноруч вишитий
рушник.
Рушник супроводжував селянина протягом усього життя — і в радості, і в
горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим
гостям хліб-сіль. Хліб завжди мав глибоку образну символіку. Коли в
Євангелії від Івана читаємо: «Я — хліб життя. Хто приходить до мене — не
голодуватиме; хто в мене вірує — не матиме спраги ніколи» (Євангелія від
Івана, 6:34), то маємо складне символічне значення й самої речі і слова,
що її означає.
Очевидно, символіка хліба як Бога потребувала шанобливого ставлення до
нього й вимагала, щоб він ніколи не лежав на «голому», не покритому
рушником столі. Саме тому рушником вкривають паски, несучи їх святити до
церкви на Великдень.
Рушник виконував і важливу образно-символічну, літургійну роль у
християнській обрядовості. Адже важлива роль рушника в ритуалі обмивання
ніг, обличчя, рук під час літургії. В апостольських настановах сказано,
що диякони повинні служити при таїнстві євхаристії, маючи рушники,
хусточки для витирання вуст тих, хто причащається. Орар* диякона нагадує
віруючим і про той «лентіон», яким Ісус Христос витирав ноги своїм учням
після обмивання. Плат Вероніки і є власне тим священним убрусом, на
якому зберігся образ Спаса Нерукотворного. Символіка рушника генетично
пов’язана і з омофором, адже за давніми легендами сама Божа Матір
власноруч зробила омофор святому Лазару, якого Спаситель воскресив з
мертвих.
Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам’ять про
дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.
Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала