Народна мудрість закликає вчитися все своє життя, ніколи не відмовлятися від навчання чогось нового. І стосується це не тільки тих, хто недовчився як слід у школі чи університеті. Мудрість ця наставляє усіх людей без винятку.
По-перше, людина може вчитися чого завгодно. Протягом життя їй знадобиться багато умінь, навичок, знань. Корисно, наприклад, навчитися ремонтувати кран, що тече. Або міняти на куртках блискавки. Або ж глядіти за малою дитиною. Ці вміння найчастіше не дають вчителі в аудиторіях вузів або за шкільною партою. Ніяка школа та університет, я певен, неспроможна дати людині абсолютно всі знання та вміння, які їй будуть потрібні.
По-друге, існує ще одна народна мудрість. Вона звучить так: «Уміти – за плечима не носити». Тобто знання та вміння завжди людині корисні. Навіть якщо в них гострої потреби, як видається, немає. Вони все одно ще стануть у пригоді в житті.
Прикладом особистості, яка вчилася все своє життя, можна назвати Тараса Шевченка. Він був українським митцем, підняв на новий рвіень нашу національну літературну мову, освоїв написання літературних творів російською мовою, виступав як драматург, цікавився іншою театральною творчістю, ріс як художник…
Такою ж особистістю була відома українська письменниця Марко Вовчок. Вона захоплювалася іноземними мовами, літературою високого класу, збирала фольклор, обожнювала мандрівки та спілкування з цікавими людьми. Марко Вовчок багато переписувалася з відомими суспільними діячами, митцями. Це давало їй багато цінної інформації. Свої надбання в навчанні вона вкладала у свою творчість.
Отже, немає ніяких причин, щоб не вчитися все життя сумлінно. Я повністю підтримую цю думку.