Процес феодалізації на Русі призвів до утворення місцевих політичних центрів і початку їх боротьби з Києвом. Розпад держави почався зі смертю Ярослава Мудрого та розділом Русі між його синами. Правління тріумвірату Ярославичів не врятувало країну від міжусобиць і феодальних війн. Подолати роздробленість не вдалося. Всі спроби Володимира Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава (1125-1132) зміцнити державу, спираючись на авторитет великокнязівської влади і підтримку міст, не увінчалися успіхом. Посилення феодальної експлуатації, обмеження прав сільських і міських виробників загострювали класові суперечності в Київській Русі. Вони виявлялися в збройних виступах залежного населення. Найбільшими з них були повстання в Суздалі (1024), Києві (1068, 1113), що Ростово-Суздальське князівство (1071). На рубежі 11-12 вв. на Русі настав період феодальної роздробленості. У 1097 р на Любечском з'їзді князі - нащадки Ярослава Мудрого - встановили принципово нову політичну систему - своєрідну федерацію окремих «отчину»: «Кожен так тримає отчину свою». Юридично оформилося поділ Руської землі на окремі князівства. У 1113-1132 рр. київський князь Володимир Мономах і його син Мстислав Великий відновили на час єдність держави, проте потім процес децентралізації продовжився. До економічних причин феодальної роздробленості слід віднести виникнення економічно самостійного феодального землеволодіння: не тільки князівського, а й боярського. Експлуатація залежних селян лягла в основу існування феодалів. Серед політичних причин варто виділити посилення місцевої влади за рахунок розділу великокнязівського спадщини між дітьми і внуками. Нащадків цікавили вусі не так боротьба за ослабіла центральну владу, скільки посилення та розширення власної «отчини» за рахунок сусідів. Зростання міст і розвиток окремих земель призвели до виникнення нових культурних центрів Русі. Разом з тим зберігалося загальне свідомість єдності Руської землі, яка підкріплюється єдиними основними законами, що йдуть від «Руської Правди». Поділ Київської Русі на окремі землі дозволило краще пристосувати політичний устрій земель до місцевих умов. Сформована навколо торгового Новгорода Новгородська феодальна республіка володіла землями від Балтики до Уралу, від Білого моря до витоків Волги. Вища влада належала тут вічу (народному зборам), вибирати (з досить вузького кола боярських родин) посадника - главу всього управління, тисяцького, відав податками і зборами, а також архієпископа - главу новгородської церкви. Князь запрошувався новгородцями на договір-«ряд» і виконував військові і судові функції. Найбільше - Галицько-Волинське, Ростово-Суздальського і Володимиро-Суздальського князівства. Слабким місцем системи «федерації» князівств була її нестійкість до сильних зовнішніх впливів, якими виявилися нападу печенігів, половців і особливо навала монголо-татар в XIII в.