З давніх-давен український народ шанував свята. Але з особливою надією і любов’ю чекали люди Великодні свята. Саме з них починається справжня весна, буйноквіт природи. Саме на це свято всі бабусі і мами печуть паски і роблять крашанки. Змалечку нетерпляче чекаю щороку Різдва і Великодня, як найголовніших, найвеселіших свят. Мені подобається спостерігати, як народжується свято, як випікають паски. Запашні, духмяні, вони так і зачаровують своєю красою. Починають пекти їх у чистий четвер. У хаті повинно бути прибрано, вимито, рушники випрані, накрохмалені, стіни побілені. Як тільки мама виставляє на стіл борошно, масло, яйця, родзинки, ваніль, до хати заходить святковий настрій. Добра, гарна паска — гордість господині. Є прикмета: славна паска — на добрий рік. Ото вже чаклує мама над тістом! Як добре вимісить, то’.пильнує, щоб не «втекло» з діжі. А поки паска підходить, під випічку готують круглі бляхи, змащують олією і виставляють на стільці, щоб були під рукою. У печі тим часом розкладають вогонь. Досвідчені господині, котрі живуть у селі, знають, що найкраще пекти паску на вишневих дровах, тому й готують їх завжди заздалегідь.
Коли тісто добре підійде, його викладають у форми. Кладуть не повну форму, а лише на третину, бо воно підростатиме. По-різному прикрашають паски, кожна господиня — по-своєму. Мама завжди посипає їх тертим сиром з родзинками, кольоровим пшоном або змазує збитим з цукром білком. Виробляють паски великі, менші й зовсім маленькі — для дітей, котрі з нетерпінням чекають того часу, коли мама запросить їх до хати подивитися на «Великоднє диво». Але не куштувати, бо їсти паску можна лише в неділю, після того, як посвятиться. У неділю, коли вся сім’я сідає до столу, мама розрізає велику свячену паску нам на здоров’я та радість. Я гадаю, що всі дівчата й хлопці люблять Великодні свята і з задоволенням куштують смачну духмяну паску.
Другий варіант
Жодне свято не освячене такою таємничістю, як Велико-день. У кожній сім’ї підготовка до нього — це справжнє магічне дійство. Зазвичай, я теж намагаюсь взяти в ньому участь. Оскільки випічкою паски та приготуванням страв займається моя мама, я беруся за виготовлення писанок і шкрябанок.
Передусім готую робоче місце та інструменти: фарби, пензлик та голку.
Починається робота з приготування яєць: одне варю звичайно, а інше — у воді з лушпинням цибулі. Коли яйця зваряться і вистигнуть, беру спочатку коричневе яйце (з цибулиння) і роблю шкрябанку. Для цього «циганською» голкою вишкрябую візерунки. Білі, на темному фоні, вони виглядають особливо привабливо. Віддаю перевагу симетричним візерункам.
Писанку виготовляю по-іншому. Спочатку витираю яйце ватою з розчином спирту. Потім набираю у склянку води, кладу яйце на підставку, тоненьким пензликом, який увібрав у себе магію фарб, чіткими рухами наношу візерунок.
Робота ця клопітка і потребує витримки, сумління та часу.
Зрозуміло, мої писанки та шкрябанки не такі, як у справжніх майстрів. Але рідні завжди хвалять мою працю.
Завдяки витворам мого мистецтва наш великодній кошик завжди барвистий, яскравий і є частинкою моєї душі.
Третій варіант
Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.
Мені приємно спостерігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з’явитися бульбашки, вона готує «поле діяльності». Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з’являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.
Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: «От славний козачок! А ходи-но до свого війська!» — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір’їною.
Для мене це якесь чародійство: і пір’їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.