Так я люблю зиму. Люблю, але не обожнюю. Чому? Напевно не тому що я народився взимку, бо мерзну як і всі. А якщо ви мене спитаєте, яка пора року мені подобається найбільше, то я відповім: весна і осінь. Весна –за те, що все народжується і оживає. Осінь – за те, що все вмирає і готується до зими. Це перехідні сезони. В них є якийсь дух змін, що надихають мене жити далі. А чому ж я люблю зиму? Спробую передати.
Зима – це не лише холод та порожнеча як в одному з старих, відомих анекдотів про мужика та горілку. Зима – це чарівний час, коли все начебто завмирає і в той же час жевріє тиха казкова таємниця про нове життя. Саме зиму я вважаю найбільш таємничою серед інших часів року. Коли я дивлюся на чорне зимне небо, на зіркі, вони мені здаються яскравішими та холоднішими ніж зазвичай. Здається, що космічний холод пронизує тебе з глибин Всесвіту. Влітку зірки тепліші.
Лише взимку я можу відчути спокій. Спокій та велич природи, цю Білу Безмовність, про яку писав класик Лондон. Вона просить нас заспокоїтись і прислухатись до неї…до самих себе. Замислитись над нескінченністю, оцінити всю цінність цього могутнього термоядерного реактору під назвою Сонце.
Я ніколи не розумів однокласників (-групників), які тікали з парт сонячної сторони. Сонце їм, мовляв, заважало сприймати інформацію чи щось таке. Я завжди любив сидіти під променями сонця, особливо взимку. Кажуть, що лише сонцепоклонники можуть дивитися певний час неозброєним оком на сонце. Можливо і так.
А чи знаєте ви, що сонце взимку до нас ближче чим влітку? Холодно стає лише з тієї причини, що Земля повертається до нього під іншим кутом. Тому й промені сонця проходять крізь Землю начебто мимохідь, не обігріваючи. Проте не скрізь. В Австралії зараз літо. Така велич природи.
Щодо величі.
А ви були колись наодинці в степу, коли не вщухає добрий морозець та грає злазавірюха? Коли ти йдеш один в ніч, а в очі тобі кидає снігом, ще й так, що засліплює, примушує повернутися до нього спиною і саме так продовжувати свій шлях? Вітер свистить, пригинає додолу, але ти вперто йдеш кудись до своєї мети. І якою радістю стає опинитися десь в теплій оселі, обігрітися і пом'янути добрим словом господарів (чи власну домівку). Як часто такі думки приходять до нас влітку?
А зима вона вчить нас. Можливо вона трошки сувора, але справедлива, так само як і народи Півночі, а можливо й ті хто народився взимку під її владою. Ще багато є речей за які я люблю зиму. І чесно не хотів би жити в постійному літі. Добре що є зима, та перехідні весна і осінь. За це Слава Богу!