Князь Володимир був сильним і войовничим правителем, який провадив активну зовнішню політику. У відносинах із сусідніми державами він використовував як військову силу, так і дипломатичні контакти. Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов’янські землі, Володимир своїми військовими походами 981—993 рр. завершив тривалий процес формування території Давньої Русі. Князь приєднав до складу держави союзи східнослов’янських племен і племінні княжіння хорватів і дулібів (981 р.), в’ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та ін. Володимир відвоював у Польщі загарбані нею Червенські міста. Таким чином, територія держави Володимира в цей час охоплювала вже близько 800 тис. км2 і простягалася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні — до басейнів річок Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході — до межиріччя Оки та Волги і на заході — до течії Дністра, Західного Бугу, Неману та Західної Двини.