Щодня я прокидаюсь від легенького постукування у вікно. Це будить мене красуня-берізка, струнка, висока, білокора.
Я пригадую, як одного весняного ранку дідусь приніс маленький саджанець із зламаними гілками. Зібравши інструмент, дідусь почав розмічати місце для ями, а я замішував у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом почав копати яму. Коли вона була готова, я, зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку. Потім почав закидати її, а дідусь ніжно підтримував берізку, легенько підтрушуючи. Зробили красиву луночку, полили деревце. Я щодня бігав до своєї берізки, доглядав, поливав. І вона прийнялася, зашуміла листочками.
Моє деревце — це радість і краса, це гарний настрій і задоволення від праці.