Жив собі хлопчик. Він дуже любив маленькі рослинки та квіточки. Хлопчика звали Олесь. Хлопчик мав улюблену квітку - кульбабу. Влітку завжди не проходив мимо світлого пахучого лугу, завжди дивився на квітку та підходив щоб поговорити з нею, наче з людиною ввічливо та ласкаво, ніби та є поважною пані. Кульбаба чекала Олеся.
Якось хлопчик позабув про квітоньку та не прихов.Квіточка все чекала і чекала.
У лугу були також й інші квіти: волошки, маки, фіалки та ромашки. Вони заздрили Кульбабі та ревнували хлопчика до неї. Кульбаба похилилася до землі та все слухала: може йде хлопчик. Незабаром інші квіти почали насміхатися з неї, говорячи: «Навіщо ти чекаєш! Він не прийде, він знайшов квітку гарнішу за тебе, ти їй більше не потрібна!»
Кульбаба трохи зажурилася, але трималася гордо і прямо, як благородна квітка. Але з часом вона почала гинути, втрачати свою красу. А квіти все підтрунювали над нею. Кульбаба не перенесла розлуки.
Через тиждень Олесь прийшов (він хворів) до своєї улюбленої квітки і, як звичайно, почала говорити, шукаючи очима і гукаючи Кулбабу. Але він не знайшов!
Не забувайте друзів!