"Уявіть
собі широкі дунайські степи: ні кінця їм не видно, ні краю... Стелиться
степом битий шлях. А хто ж то скаче шляхом? Може, татарин женеться за
якимось бідолахою? Ні, то не татарин, то запорожець скаче. Не з
товариством йде, сам-один. Шапка на ньому травою підшита, вітром
підбита. Жупан розпанаханий, крізь діри голе тіло світить. А зовуть
козака Голота. Хоч шапка дірява, зате кінь добрий - три дні біжить, не
втомиться. Хоч одіж у лахмітті, зате зброя справна: і спис є, і пистоль,
і гостра шаблюка. Думаєте, гуляє козак із Січі аж до Дунаю? Ні, друга
свого, Максима, їде визволяти з неволі.