- Ромцю, синку, а ти часом не хочеш погуляти на свіжому повітрі?
- Та ні, мамо, мені вдома добре…
- Ти знову сидиш за комп’ютером?
- Так, я проходжу новий рівень гри!
- Ромцю, так не можна. Ти вже три години сидиш та кліпаєш очима перед монітором. До того ж сутулишся! Ану, швидко випрями спину, розверни плечі!
- Ага, добре, мамо!
- Значить так, сину. Через десять хвилин ти завершуєш гру та йдеш гуляти надвір. Там зараз усі твої друзі, тільки тебе не вистачає.
- Ну, мамо, я не хочу… Що я там буду робити?
- Візьми з собою великого м’яча або ракетки та маленькій м’ячик для волейболу.
- Мамо, вибач, але чому ти мене весь час виганяєш на прогулянку? Я ніяк нікому не заважаю, коли граю в комп’ютерні ігри!
- Зрозумій, сину, не можна увесь вільний час сидіти нерухомо перед екраном! Це зле для очей, для спини. Зрештою, для здоров’я! До речі, до тебе десять хвилин тому приходили хлопці, кликали йти на вулицю!
- А чому я не чув, як вони приходили?
- Ромцю, ти ж нічого не чуєш у навушниках, окрім своєї гри. Особливо, коли в тебе там гармати стріляють та танки їздять.
- Мамо, а котрі хлопці до мене заходили?
- Костя та Сашко. Вони казали, що будуть запускати повітряного змія.
- Ой-ой, я спізнюся! Я біжу! Бувай, мамо!
- Добре, сину! Чекаю на тебе!