Одного літнього дня весь час йшов дощ, точніше була злива з вітром,
громом та блискавкою. У нас удома вимкнули струм, тож не працювали ані
комп’ютер, ані телевізор, навіть музику не можна було слухати, ще й
довелося вимкнути мобільний телефон. Я був сам дома, і мені стало
сумно, бо я не міг просто поговорити з кимось. Мій настрій зіпсувався
вкрай. У кімнаті було темно через дощ, і навіть книжку не можна було
читати…
Я підійшов до вікна, за яким лютувала буря. Яким яскравим стає
листя, обмите дощовою водою! А от квіти в саду зовсім не бояться зливи –
вони хиляться від вітру, який тріпає їхні красиві бутони, але з
радістю п’ють свіжу вологу. Величезні краплі радісно вдаряються об
землю, створюючи бульбашки, а вздовж дому вже течуть річки…
Поступово гроза минула, вітер вщух, а дощ усе не закінчувався. Тоді я
відкрив кватирку і вслухався в його рівномірний шум. Мені подобається
звук дощу, він допомагає розслабитися й відпочити. Звук різниться
залежно від того, куди падають краплі. Дощ ніжно шелестить по листю
дерев, настирливо стукає в металеві дахи, весело дзвенить об калюжі. Той
літній дощ поступово вщухав, а я все не міг відірватися від вікна…
Потім увечері вийшло сонце, швидко підсушило асфальт. Дощ змив пил з
доріг, напоїв рослини життєдайною вологою, освіжив повітря. Мені
сподобалося спостерігати за тим, що відбувається в природі. Я більше не
відчував себе самотньо в той день, бо в мене з’явився новий добрий
знайомий – літній дощ.