Мова — одне із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється-ожива.
Як їх почує!..
(Т. Шевченко)
Ці рядки Кобзар написав 1848 р. під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець. А ще раніше, живучи в Петербурзі, Шевченко просить писати до нього листи з України рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною, милою. Так, у листі до брата Микити поет пише: "Будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому... Нехай же я хоч раз через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скучне. Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь_ласка, а не по-московському.