Лев опісля обіду ліг в холодочку опочивать. Тіко що гарно задрімав, а
мишеня вилізло з своєї нори і побігло навпрямець через лева. Лев
спросоння подумав, що його хто-небудь лове, здригнув, підняв голову, аж
то мишеня по йому пробігло. Лев тоді й каже: «Як ти сміло мене
безпокоїть?! Ти знаєш, хто я? Та я тебе тут роздавлю так, що твого й
потроху не останеться».
— «Государ-батюшка! — жалібно запищало
мишеня.— Будь ласкавий, прости. Помилуй мене, нещасного... Я невзначай
потривожило тебе. Не души мене, я тобі колись в пригоді стану». Лев
засміявся. Йому дуже чудно стало, що мишеня таку нісенітницю варняка. А
далі каже: «Ну, ступай по своїй дорозі; побачу, як ти мені в пригоді
станеш. Тіко гляди, більше не одважуйсь старших од себе безпокоїть».
Мишеня швиденько побігло од лева і сховалось в бур'яні; дуже раде було, що не попалось в лапи до лева.
Не
пройшло і тижня після того, як лев гомонів на мишеня і сваривсь
задушить його. Попавсь бідняга і сам в біду. Ноччю гуляв по лісу і
попавсь в тенети. Скільки він не пручавсь, не міг викрутиться; що не
дужче тріпавсь, все більше і більше вплутувавсь. Мишеня побачило, що лев
попався в біду і ніяк не може вирваться, прибігло до його і почало
гризти тенети. Не пройшло й півгодини, як тенети були вже переточені.
Лев випроставсь, подякував мишеняті і подавсь подалі од того місця.