За непосидючу вдачу, схильність до витівок хлопчика прозвали на вулиці "халамидником", тобто бешкетником, розбишакою. Це не значить, що людські настрої, емоції чи переживання випадають з поля зору письменника. Між цими двома хлопчиками ніби постійно відбувається змагання, але тільки з боку Толі, бо Федькові немає необхідності підтверджувати свій авторитет. Добро і зло в житті дитини. Ці риси вдачі Федька письменник розкриває через його вчинки, зокрема поведінку у винятковій ситуації, коли панське дитя Толя також опинився на крижинах, копіюючи Федька, і провалився під лід. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти» з шанобливий до батька; «…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би» и спритний; «Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…» г брехливий; «Неправда! «Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї». Але Федько щоразу "спокушав" Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Можна зачитати уривок від слів: «Толя аж задихався…» і до слів «…тихенько став плакати». «…Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають», «руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає». Та в нього є чому вчитися не лише дітям, а й дорослим.