З індоєвропейської прамови, яка розпалась не пізніше 2,5-3 тисяч років
до н.е., з її північно-східної діалектної групи, до якої входили також
діалекти майбутніх балтійських, германських, індійських та іранських
мов, виділилась слов’янська прамова. Вона проіснувала понад 2,5 тисяч
років і почала розпадатись десь близько третього століття н.е. Цей
процес закінчився в основному в першому столітті.
Більшість гіпотез щодо прабатьківщини слов’ян локалізує її цілком або
частково на території сучасної України, а за географічні орієнтири
переважно беруться Дніпро, Дністер і Карпати.
За відомостями, зафіксованими в пам’ятках писемності, історія східних
слов’ян почалась у VI столітті, на самому краю, в самому кутку нашої
рівнини, на північно-східних схилах і передгір’ях Карпат, де утворився
військовий союз слов’ян, очолюваний дулібським князем. Подібні форми
політичної організації суспільства були властиві й іншим племенам.
На думку ж М. Грушевського : “За поріг історичних часів для українського
народу можна прийняти IV cтоліття нашої ери, коли ми маємо вже
відомості, котрі можна прикласти спеціально до нього. До цього часу ми
можемо говорити про нього, як про частину слов’янської групи племен”
Зрозуміло, що початок формування мови збігається з початком формування народу.
Внаслідок міграційної взаємодії людності дулібського та інших племінних
об’єднань, а можливо за певної участі й неслов’янських племен,
сформувався етнос котрий на початку ХІ століття створив державу під
назвою Київська Русь.
Чи існувала єдина давньоруська мова, чи населення Русі користувалося
діалектами, а за мову писемності правила запозичена разом із
християнськими книгами церковнослов’янська (давньоболгарська) мова? На
ці питання немає єдиної відповіді, як і на питання, коли почали
формуватись українська, білоруська та російська мови.
Початок формування української мови
Найважливіші фонетичні, граматичні та лексичні особливості української
мови почали зароджуватись й розвиватись ще з ХІІ ст.; у XIV-XVI ст. у
своїй фонетичній системі, граматичній будові й словниковому складі вона
вже сформувалася як окрема східнослов’янська мова – мова української
нації, українська національна мова. Цей факт відображає
офіційно-науковий погляд на походження української мови.
Звертає на себе увагу те, що ніхто не говорить ні про
спільнозахіднослов’янську, ні про спільнопівденнослов’янську народності і
мови. Чому ж так настирливо говорять спільносхіднослов’янську
народність і мову? Чи не для того, аби за допомогою псевдоісторичних
маніпуляцій довести, що українці – “молодший брат” ?