В зів'ялих листочках хто може вгадати
красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
І. Франко
Збірка І. Франка «Зів’яле листя» побачила світ у 1896 році. Її поява викликала великий резонанс у оточенні митця. Недруги підхвалювали поета і раділи, бо були впевнені, що він відійшов від створення громадської лірики і у нього з’явилися так звані «занепадницькі» настрої. Не розуміли митця і його друзі: що могло статися з вічним революціонером і поетом-борцем? Але ні вороги, ні друзі тоді не відчули, що народилася справжня перлина не лише української, а й світової інтимної лірики, яка своєю великою силою виражених поетом почуттів буде тривожити серця не тільки сучасників, а й багатьох наступних поколінь.
Збірка «Зів’яле листя» створювалася довгих десять років. І можна з впевненістю стверджувати, що недарма І. Франко дав їй підзаголовок «лірична драма». Три дії — це ніби три «жмутки» зів’ялого листя, які символізують нещасливе кохання і життя ліричного героя. Звичайно ж, не треба ототожнювати ліричного героя з автором, але добре відомо, що й у житті І. Франка мало місце щире, а часом трагічне кохання, яке залишило глибокий слід у серці і душі митця. У збірці поет створив ідеал коханої дівчини ліричного героя: цілісна особистість, розумна, щира і вродлива дівчина. Можливо, саме таку дівчину шукав у своєму житті І. Франко, але так і не знайшов:
«Я не тебе люблю, о ні,
люблю я власну мрію».
Поет був впевнений, що «незагоєні рани, невтишні жалі», «тихе зітхання», порухи чутливої душі і є коханням. Саме таке почуття надає людині впевненості і надихає її на сміливі вчинки:
«Я понесу тебе в душі на дні,
Облиту чаром свіжості й любові,
Твою красу я переллю в пісні,
Коралі уст у рими голосні».
Але якщо кохання нещасливе, нероздільне, то воно, як вогонь, який «враз і гріє, й пожирає». Мабуть, саме тому ліричний герой збірки врешті-решт вирішує піти з життя. Таким чином, напруга почуттів у ліричних поезіях «Зів’ялого листя» змінюється три рази. Спочатку це життєствердження через кохання, потім — розчарування, а у фіналі — лише розпач і зневіра.
Якщо казати про власне враження, то особисто мені найбільш усього сподобалася поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» З часом цей вірш був покладений на музику, причому багато наших співвітчизників вважають пісню народною. Головними персонажами поезії є червона калина, достатньо поширений у фольклорі образ, який уособлює жіночість, а також дуб — символ витривалості, сили, парубоцтва. Калина стала збірним образом українських дівчат, у яких був один шлях у житті — заміжжя та сімейні турботи, частіш усього з нелюбим чоловіком. Для щастя цього мало, та на перешкоді стояла несхитність традицій. Дуб, як втілення цих традицій, не може зрозуміти, що його сила і могутність заслоняє іншим сонце і стає перешкодою на шляху до справжнього людського щастя:
«Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара».
Тільки той, хто прочитає збірку «Зів’яле листя», може стверджувати, що він знайомий з творчістю І. Франка, тільки той може зрозуміти, що І. Франко був не тільки невтомним борцем, а й звичайною людиною, яка кохала і зневірювалася, яка любила і ненавиділа. І саме кохання здатне дати нам творчу наснагу і натхнення, саме кохання може зробити будь-яку людину поетом, а справжнього поета підняти до небачених раніш висот.
переделай,сократи